Батьківський лекторій

Цього року в дитсадок

Батьків часто лякає підвищення захворюваності дітей у перші місяці після вступу до дитячого закладу. Нічого дивного: переміщення маленької людини з домашніх умов у дошкільний заклад без попередньої підготовки є для неї серйозним випробуванням, стресовою ситуацією.

Підготовка дитини до вступу в дитячий колектив – це система виховання, розпочата з перших днів життя дитини. Полягає вона в максимальному наближенні методів і прийомів виховання та режиму в домашніх умовах до умов дитячих дошкільних закладів, а також розвиток навичок самообслуговування. Стежте, щоб не виникали і не закріплювалися негативні звички – смоктання пустушки, годування через соску, заколисування перед сном та ін. Якщо такі звички уже виникли – треба саме зараз поступово, але наполегливо відучувати від них дитину.

Величезне значення для «вживання» дитини в нові обставини має її вихованість, тобто комплекс адекватних реакцій на різні прояви зовнішнього середовища. Намагайтеся ще вдома зняти підвищену збудженість, нервовість, невміння дослухатися до інших, рахуватися з ними, відчуття себе «пупом землі».

На час вступу до дошкільного закладу в малюка повинні бути сформовані гігієнічні навички, вміння користуватися горщиком.

Слід також закріплювати позитивну емоційну реакцію на акт годування. Не допускайте під час прийому їжі «концертів» домочадців, бо таке «стояння на вухах» призводить лише до погіршення процесу травлення.

Тема нашої зустрічі: " РІДНА МОВА, КАЛИНОВА"

До провідних засобів дошкільного виховання належить рідна (материнська) мова, яку К.Ушинський у своїй відомій праці „Рідне слово” назвав „незвичайним педагогом”, „великим народним педагогом”, що навчає і виховує дитину дуже швидко, легко і доступно якимось дивовижним, властивим тільки їй, способом. Цілком природно, що в Україні, де мешкає понад 85% українців, таким могутнім вихователем дітей виступає українська мова.Українська мова – національна мова великого європейського народу, феноменальний витвір його генія. Належить вона до найдавніших високорозвинених і самобутніх мов світу, і нею повинен пишатися й залюбки спілкуватися кожен українець, кожен громадянин нашої держави.Українська мова є рідною для 50 млн. людей, які мешкають в Україні і на всіх континентах земної кулі. Це мова геніальних творів Тараса Шевченка, Івана Франка й Лесі Українки, нею заманіфестовані Універсали про державне відродження України, Декларація про державний суверенітет й Акт проголошення її незалежності.Крім наявності багатої лексики, різних діалектних відгалужень, струнких синтаксичних конструкцій та гнучких стилістичних відтінків, колосальних виражальних можливостей, українській мові притаманні ще й чудова милозвучність (посідає друге місце у світі після італійської) і поетичність, європейська глибокодумність. Краса і велич мови нашого народу яскраво віддзеркалена в українському фольклорі, у творах письменників, мистецькій літературі, в живому щоденному спілкуванні.Українська мова єднає і підтримує нас як український народ, як українську націю, як українську державу. Нехтування рідним словом призводить до безликості, до втрати національної самостійності. Ось чому всілякі зайди й загарбники, намагаючись анексувати українські землі, усю свою ненависть спрямовували проти української мови. До яких тільки заборон не вдавалися московські царі, польські, румунські, угорські королі аби знищити її. Протистояти цій навалі допомогла нам народна педагогіка, яка вчить кожного українця як зіницю ока берегти чистоту й самобутність своєї мови. Відречення від рідної (материнської) мови в ній трактується як крок ганебний смерті подібний.Найприроднішим і оптимально вираженим для української дитини є навчання і виховання рідною українською мовою в атмосфері культури рідного народу. Через мову народ продовжує і розвиває себе у своїх нащадках, генерує національний дух, менталітет, характер, психологію, традиційну родинно – побутову і мовну культуру, спосіб життя.Народна педагогіка вчить, що той, хто відрікся від своїх батьків, перестає бути їхнім сином. Із зникненням же національної мови зникає і сам народ, зникає нація.Ось що казав про українську мову письменник Олесь Гончар: „Мова – це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання століть, мова – це ще й музика, мелодика, барви буття, сучасна художня, інтелектуальна і мислительна діяльність народу”.Мова – це генетичний код національної культури. Його порушення веде до руйнування, до деградації не тільки самої мови, а й людини, як особистості. Адже людина, яка добре володіє рідною мовою, має під ногами ґрунт, вона впевнена у собі, вона несе високу культуру. Бо ж, як казав Панас Мирний: „Найбільше й найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування”.Тому треба змалку дітей навчати українській мові, вчити їх любити та берегти рідну мову, щоб мова стала у їхньому житті зброєю, оберегом, щоб своїм словом вони могли торкатися найтонших струн людської душі, викликаючи в ній чарівні почуття та позитивні емоції.Мова – це втілення думки людини,Мова із рясту, любистку й роси.Мова – це Всесвіт увесь для дитини, Стільки в ній радості, щастя й краси.Мова із поляч, з дзвінкої криниці,Мова вогненна й ласкава така.Може твердішою бути від криці,Може летіти, мов пташка легка.Ти у гармонії з серцем народу,Мово, моя Берегиня свята.Маю від звуків твоїх насолоду –Ти найвеличніша, рідна, проста.Мова не тільки засіб спілкування. Мова – це набагато більше, це душа народу, його мрія, політ, пісні, поезія, його мудрість, щирість, доброта. У мові втілено характер народу, його темперамент, оте – щось дуже особливе, що вказує на приналежність до нації, до тієї землі, де знаходиться її коріння. Розгорніть словник – і ви прочитаєте тисячі слів таких гарних, крилатих, мелодійних, таких волелюбних, мов птахи, таких щирих, добрих, сердечних, як сам український народ. Слова ці вас зачарують, поведуть у сиву давнину, розкриють перед вами козацьку славу, кобзарське мистецтво, яке висвітлює та оспівує історію, розповідає віковічні народні думи. Який ще народ уміє так оспівувати всі події життя, передавати в пісні трагедію та радість життя, щастя та захоплення, мрії та сподівання народу.А в якого народу хата прикрашена чарівними рушниками – оберегами, де кожна квітка, кожен візерунок несе в собі інформацію, розповідає про омріяне, сокровенне? А де ще стоять журавлі над криницями, а під вікном росте калина, а над ставами замріяні верби миють гілочки у прозорій воді. Це все наше – українське, самобутнє та неповторне, якого ніде в світі нема, крім нашої української землі.Погляньте навколо! Земля наша така прекрасна, така чудова. І це наша – українська земля. Прислухайтесь, які чарівні мелодії линуть над нашою землею – це наші українські пісні. Прислухайтесь до розмов, і ви одразу зрозумієте – де говорить волинянин, де полтавчанин, а де галичанин. І все це – наша українська мова, дивовижна та неповторна.Українська мова така чудова, мелодійна, що кожне слово хочеться не говорити, а співати. Яка ж вона гарна, рідна, найдорожча у світі – українська мова.Вчіть її, говоріть вишукано, правильно, бо це мова Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка. Любіть, бережіть її, бо без рідної мови ми не народ. Доки у народу є рідна мова, його історична спадщина, його пісні, традиції, любов до волі, незалежності, мрії про майбутнє, доти він – великий народ. А наші діти – і є цей великий, волелюбний український народ.

НЕВМИРУЩЕ ДЖЕРЕЛО

Народна скарбниця! Як навчитися її бачити та відчувати? Як розуміти красу, народжену серцем людини, її руками й розумом, уважніше вдивлятися у довкілля.Дівчата і хлопчики повинні не тільки бачити прекрасне у природі, житті, в образотворчому мистецтві, художньому слові, а й самі повинні прагнути творити красу, що дасть їм змогу зростати духовно багатими, гармонійно розвиненими.Для цього необхідно знайомити малят з культурною спадщиною рідного краю. Пісні, казки, легенди, прислів’я, описи святкових і родинних обрядів, вироби місцевих умільців – все це дасть змогу ввести малюка у чудовий світ народної краси.У великій нагоді стануть і заняття з малювання, ліплення, аплікація (саме – декоративні).Залюбки діти будуть брати участь у вечорницях, колективних народних іграх, святах. А ще буде їм гарно, коли поруч з ними будуть і мами, і тата, і бабусі, і дідусі.Особливий інтерес викликають у дітвори комплексні заняття з ліплення, малювання, музики. Національні традиції, відбиті у творчості народних художників і майстрів, продовжують жити у виробах і малюнках, виконаних дитячою рукою. Зроблене маленьким умільцем використовується з практичною метою: як декоративний елемент інтер’єра, як матеріал для гри чи заняття або сувенір – подарунок.Кожній людині змалечку любий край, де вона народилася. Наші діти знають, що в кожного є Батьківщина, і кожен її любить. Любить тих, з ким спілкується, любить рідну мову, свій народ, його пісні, казки, легенди. Вагомий внесок у виховання дошкільнят роблять усна народна творчість, музика, твори живопису.Знайомство дошкільнят з культурною спадщиною минулого й сучасним народним мистецтвом лягає в основу патріотичних почуттів та естетичних смаків, виховує потребу вносити елементи прекрасного у свій побут і взаємини, розвиває художньо – творчі здібності.

НАРОДНІ ПРИСЛІВ`Я ТА ПРИКАЗКИ ПРО МАТІР

До людей – по розум, до мами – по серце.

За науку – цілуй батька й неньку у руку.

Шануй батька й неньку, буде тобі скрізь гладенько.

Нема у світі цвіту цвітішого над маківочки, нема ж і роду ріднішого над матіночки.

Нема того краму, щоб купити маму.Всякій матері свої діточки милі.

Біля рідної матки добре дитятко.Немає таких яток, де продають рідних маток.

Мене мати цілий вік дурила: казала „битиму”, та й не била.

Материна молитва і з дна моря витягає.У дитини заболить пальчик, а у матері серце.Мама від Бога, а мачуха – від людей.

Материн гнів, як весняний сніг: рясно випаде, та скоро розтане.Хто матір забуває, того Бог карає.Зимою сонце, як мачуха: світить, та не гріє, а літом воно – рідна мати.

В тата-мами не довіку.

Без матері і сонце не гріє.

Голівонька наша бідна, що в нас матінка нерідна.

Не послухаєш батька-матері, то навчить тебе лиха година

.Живої матері можна діждатись, а мертвої – ніколи.

І задрипана ворона своїм дітям оборона.

Кожна мати свою дитину хвалить, а чужу – ганить.

Любо й ненці, як дитина в честі.Мати годує дітей, як земля – людей.

На сонці тепло, а коло матері добре.

Тільки в світі правди, що рідна мати.

Одна мати – вірна порада.

Рада б мати для дітей небо прихилити та зорями вкрити

Сльози матері даремно ніколи не пропадають.

У кого мати рідненька, у того сорочка біленька й голівка гладенька.

Чого мама научить, те й дочка знає.

Чого не дала мама, того не купиш і в пана.

Яка мати, така й донька: їдять кашу з черепочка.

Була одна добра мачуха, та й ту грім убив..